Читайте і тіштеся: минуло 120 років, а у цьому ....... не змінилося
практично нічого. Чи зміниться за наступні 120 років? Маю дуже великі
сумніви.
У статті оповідається про спроби Івана Франка стати
депутатом австрійського парламенту. Здавалося б, які перешкоди -
розумний чоловік, чемний сім'янин, ходить у вишиванці. Але ж ні.
Показовий момент - ще на етапі висування Франко зустрічається з виборцями у Перемишлі. Все йде добре, його програмою задоволені. Але раптом слово бере священик.
– Доктор Франко відомий нам як чоловік великих здібностей і праці, має
заслуги свої на полі письменства і на полі політичнім яко просвітитель
хлопського стану і оборонець прав його, - говорить. - Се признати мусить
кожний. Однак з уваги, що кожний посол повинен мати таку ціху, якої є
його виборці, а в сім разі виборці є передовсім вірними християнами, і з
уваги, що в часописах "Хлібороб", "Народ" і інших, котрих редактором
був доктор Франко, часто виступовано проти церкви і руського
духовенства, запитується кандидата: чи схоче відкликати ті всі напасті?
Чи буде яко посол голосувати в парламенті тільки за такими внесеннями,
котрі не противляться нашій вірі і нашій церкві?
– Рішуче відкидаю зроблений мені закид, наче колись виступав проти церкви, віри або духовенства взагалі, бо тільки п'ятнував надужиття провинившихся декотрих священиків, – відподає Франко. – Проти кривд, які би терпіло руське духовенство, буду виступати, як взагалі виступаю проти кожної кривди. Прав церкви боронити не потребую, бо церква має своїх питомих оборонців – єпископів і римський Престол. Щодо справ, котрі би дотикалися віри, то над ними по парламентах не радяться.
Звісно, відмаза не спрацьовує. Вже через тиждень відбувається віче, на якому Франка дружно обсирають з ніг до голови - свої ж. Той знімає свою кандидатуру.
- Не люблю українців, - написав він після черговою проваленої кампанії. І як тут не погодитися?
– Рішуче відкидаю зроблений мені закид, наче колись виступав проти церкви, віри або духовенства взагалі, бо тільки п'ятнував надужиття провинившихся декотрих священиків, – відподає Франко. – Проти кривд, які би терпіло руське духовенство, буду виступати, як взагалі виступаю проти кожної кривди. Прав церкви боронити не потребую, бо церква має своїх питомих оборонців – єпископів і римський Престол. Щодо справ, котрі би дотикалися віри, то над ними по парламентах не радяться.
Звісно, відмаза не спрацьовує. Вже через тиждень відбувається віче, на якому Франка дружно обсирають з ніг до голови - свої ж. Той знімає свою кандидатуру.
- Не люблю українців, - написав він після черговою проваленої кампанії. І як тут не погодитися?
Попід плотом, над ровами
Зацвіла кропива.
Ой, вибрали хруні посла
За три бочки пива.
Гримлять сальви із моздирів,
Дим низом стелиться.
За свобідний вибір много
По тюрмам томиться.
Горить ватра на Парашці,
На долині видно.
Ех ви хруні, запроданці,
Жити вам не стидно? –
такі "Виборові коломийки" опублікував львівський гумористичний
часопис "Страхопуд" навесні 1897 року. "Хрунями" називали виборців, яких
підкупили кандидати.
ПИСЬМЕННИК ІВАН ФРАНКО ДВІЧІ ПРОГРАВ ВИБОРИ ДО ПАРЛАМЕНТУ
АВСТРО-УГОРЩИНИ ЗЕМЛЕВЛАСНИКУ-ПОЛЯКУ ПАВЛОВІ ТИШКОВСЬКОМУ. ПІСЛЯ ТОГО
НАПИСАВ: "НЕ ЛЮБЛЮ РУСИНІВ", ТОБТО УКРАЇНЦІВ.
Немає коментарів:
Дописати коментар